Герой віри

Июн 17 • Поиск истины • 398 Просмотров • Комментарии к записи Герой віри отключены

GD Star Rating
loading...

Герой віри

Сьогодні ми будемо роздумувати про долю людини, у якої всередині бушувала буря. Ця людина із списку героїв віри, на детальний перелік заслуг якої в апостола не вистарчило часу, сил і паперу.

В 11 розділі Послання до євреїв автор пише про тих героїв віри, про яких він би хотів розказати, але не може.

Євр. 11:32-34  І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Єфтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабості, хоробрі були на війні, обертали врозтіч полки чужоземні…

Ось про одного із таких героїв сьогодні ми й поговоримо, пороздумуємо над його перемогами і невдачами, помилками, візьмемо для себе відповідні уроки. Давайте згадаємо історію цієї людини. Це один із Ізраїльських суддів – Ївтах. Його життя було нелегким і навіть  дитинство було не таким , як у його однолітків. Чи пам’ятаєте ви його біографію?

Суд. 11:1-3  А гілеадянин Їфтах був хоробрий вояк. А він був син блудливої жінки і з нею Гілеад породив Їфтаха. І породила Гілеадова жінка йому синів. І повиростали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: «Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!» І втік Їфтах перед своїми братами, і осівся в краї Тов.

Ми читаємо, що Їфтах був незаконнонародженим сином, у його батька були ще сини, і вони ставилися дуже погано до старшого брата. Можемо собі уявити, як його любила мачуха!? Безрадісним було дитинство Їфтаха. А якою ж була його юність?

Коли брати підросли, вони вигнали його із дому, залишили без спадку, без імені, без грошей, без всього.

А зрілі роки? Якими вони були? У третьому вірші  11 розділу ми читаємо, що Ївтах оселився у краї  Тов,  зібралися до нього гулящі люди і виходили з ним.

Що це за гулящі люди? Це відкинуті суспільством, вони не могли або не вміли жити у суспільстві, це ті, що тікали від закону, не мали що їсти, не мали, де спати, не мали, де жити, це злочинці. Всі вони зібралися до Їфтаха, і він з ними виходив. Куди? Проти кого? Біблія не говорить цього. Ми можемо лише здогадуватися проти чого і куди виходила ця непевна гуляща група людей. Їх вожак був зневажений у своїй сім’ї.

Що було на душі цієї людини? Що б ви відчували на його місці? Образу? Гнів? Бажання помститися?

Як  часто образа керує нашими словами і вчинками. Людина може бути ображена до глибини душі, а «ображальник» і до голови собі не бере, що він повівся не так. Він просто звик ображати. Це стиль його життя, можливо, звичка, відчуття вищості, вседозволеності, зверхності. Чи, може, просто Христос ще не оселився у ньому. Але і в ображеного можуть бути подібні проблеми. Адже обоє вони є жертвою сатани, який вловив їх у свої сіті і знущається над ними. Можливо, варто об’єднатися проти справжнього ворога?

Їфтах, справді, міг би бути ображеним і в слушну хвилину стати на сторону ворога. Тим більше, що якраз на той час аммонітяни воювали з Ізраїлем. Саме тоді у скрутну годину гілеадські старші (5 вірш) пішли, щоб забрати Їфтаха з краю Тов і запропонувати йому високу посаду.

Суд. 11:6    І сказали вони до Їфтаха: «Іди ж і будеш нам провідником і будемо воювати з Аммоновими синами.

Їфтах міг би не погодитися. Адже його вигнали із дому не лише брати. За звичаєм того часу було недостатньо, щоб брати самі вчинили самосуд  —  вигнали його. Щоб все було на законній основі, повинні були зійтися старійшини міста і вирішити це питання. Тобто до Їфтаха з проханням про те, щоб він взяв на себе відповідальність і обов’язки захисника, прийшли ті, хто прийняв участь у його  вигнанні. Їфтах міг висміяти їх, нагадати, як його принизили і відправити ні з чим. Адже у нього тепер було військо, слухняне йому, шатри свої і сусід, аммонітський цар, з ним особисто не ворогував.

Але Їфтах не зробив цього. Він погодився стати на захист свого народу, народу, який його зневажив і вигнав.

То ж як ми сьогодні реагуємо на те, що з нами чинять несправедливо? Хтось вас образив, сказав гірке слово? Може, образили ваших дітей? Можливо, вас не розуміють, насміхаються, зневажають?

Їфтаха виключили, прогнали з церкви, а він заступається за тих, хто це зробив.

Суд.11:11,12   І пішов Їфтах з гілеадськими старшими, і народ постановив його собі за голову та провідника, а Їфтах промовляв усі свої слова перед Господнім лицем у Міцпі. І послав Їфтах послів до Аммонових царів, говорячи: «Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм краєм?

Край, який його вигнав, Їфтах називає своїм краєм, вважає себе частиною свого народу. Не звинувачує, не шукає винних, а легко входить у свою нову роль судді і голови (начальника) всіх гілеадських мешканців.

У відповідь на запитання Їфтаха: «Чого ти прийшов воювати з моїм краєм?» аммонітський цар висловлює свої претензії:

Суд.11:13    Бо Ізраїль забрав мій край, коли він виходив з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йордану. А тепер верни ж мені їх у мирі.

Що ж відповідає йому Їфтах? Він дає розгорнуту відповідь царю амонітському, про це читаємо  в 11 розділі з 15 вірша по 27. Це відповідь людини зневаженої і ображеної. Але це й відповідь людини, яка знає історію свого народу, знає ідеально. Він перераховує всі події, всі деталі, як Ізраїль йшов по пустелі, хто їх пропустив, хто ні, як вони пішли в обхід, хто їм дозволив перейти, з ким вони посварилися, які землі захопили. Все це він знав у деталях. Але він розповідає не просто історію, не просто аналізує політичну ситуацію того часу, все це він пов’язує з іменем, волею і діями Бога. Його теологія така: Господь дав нам цю землю. Нам – це мені і тому народові, який мене вигнав. Все одно це —  ми, Божий народ. І наш найвищий авторитет – це Бог. Тому він говорить до царя:

Суд.11-27   А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною (з Ізраїлем). Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими.

Смілива, вмотивована, гідна промова. Не ображає, не принижує, не ганьбить. Подивіться, як він ставиться до інших народів, до язичників. Говорить спокійно, розважливо, розсудливо:

11:24    Отож, що дасть тобі на насліддя  Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

 

Господь вигнав! Господь діє! Наш Бог живий! Не ми це зробили, не ми завоювали ці землі, а Господь. І тепер ти володієш тим, що дав тобі твій бог. А ми – тим, що дав нам наш Бог. Ми поважаємо твої володіння, а ти поважай наші. А якщо не так, то нехай розсудить Господь. Дипломатично, толерантно, культурно.

Проживши стільки років серед непевних гулящих людей, Їфтах не заразився їхніми манерами, він веде себе гідно, шляхетно як щодо своїх, які зневажили і відкинули його, так і по відношенні до ворогів.

А як справи з нашою пам’яттю, з нашими образами реальними і надуманими, виплеканими у своєму розумі і серці, пригрітими за пазухою, як гадюка, що відповідного часу не лише шипить, а й кусається?

Незважаючи на таку дипломатичну промову, цар аммонових синів не прислухався до слів Їфтаха.

Але на Їфтахові був Дух Господній (вірш 29), і він іде воювати з Аммоном. Проте він добре розумів, що перемогти аммонітян було неможливо. Він був реалістом: знав свої сили, знав і сили ворога, знав, що навіть з таким хоробрим, відданим військом він не переможе. Єдина надія була на Господа, і тому Їфтах просить допомоги у свого Бога. Він просить, щоб Бог допоміг йому визволити Ізраїль від руки аммонітян. Але він не просто просить допомоги. Їфтах обіцяє Богові пожертву. Це було звично для Ізраїля жертвувати для Бога.

Жертви були частиною життя Божого народу. Через жертвоприношення Бог ілюстрував План спасіння. Через смерть тварин Бог нагадував, що буде інша, досконала жертва.

Коли Ізраїль виходив на війну і перемагав, люди жертвували іноді всім, що будо у ворожому таборі: худобою, майном, золотом, будинками, цілими містами…Але , бувало, ізраїльтяни часом не могли віддати Богові навіть те, що їм не належало. Про це свідчить сумна історія Ахана. А Їфтах говорить про те, що він принесе Богу в разі майбутньої перемоги. Він обіцяє: «Я принесу, Господи, з того, що є у мене вдома. Воно моє, і я віддаю його Тобі.»

Давайте подивимось тепер, чим жертвуємо ми. Іноді на євангельських програмах закликають віддати Богові свої гріхи. «Принесіть все Богові.»

Алкоголь віддамо?

Сигарети теж!

Спосіб життя, який руйнує нас віддамо.

Шкідливу їжу.

В жертву віддаємо!?!

Кому ми все це жертвуємо?

У Бога є склад для всього цього непотрібу? Це все не жертва, воно іде в бездну, до того, хто є автором всього цього. В гієну огненну!

А в кишені залишаються гроші.

А в шлунку менше виразок.

А в легенях менше чорноти.

А в голові менше туману.

А здоров’я покращується, життя продовжується. Тобто ми віддали те що повинно знаходитися на сміттєзвалищі, а не у нас у кишені, у домі, у тілі…

А Їфтах віддав не те, що в нього на смітнику, а те, що було його цінністю ( бо що б не вийшло з його дому, було його власністю, цінністю.

Добре, що ми кажемо Господу: візьми мої гріхи і добре, коли ми їх добровільно віддаємо, дозволяємо Господу очищати себе. Це добрий шлях, шлях звільнення, це мудрий шлях. Людина зупиняється і замислюється: як жити? що їсти? куди йти? кому служити? пити чи не пити? красти чи не красти? чинити перелюб чи ні?

Мудра людина вибере вірний шлях, так як Господь велить. Мудра людина зрозуміє, що це їй вигідно не лише сьогодні, а й у майбутньому. Окрім цього, — це нове життя, здоров’я, спокій, щастя. На цьому шляху менше ризику, менше бруду. Але цей шлях може бути і тернистим. Цим шляхом бажав ходити Ізраїльський народ у часи Їфтаха. Вони бачили, що добре жити серед свого народу, на своїй землі, у достатку, давати десятину, служити Богові. Недобре жити на землі аммонітян, віддавати їм гроші, недобре, коли забирають урожай, коли забирають в раби синів і дочок. Недобре бути від когось залежним.

Два шляхи. Вибирай добрий. Але як його вибрати, якщо ти залежний, коли тебе вже завоювали?

Е.Уайт: «Це два різних шляхи які ведуть в протилежні напрямки. Один веде до вічного життя, а інший до вічної смерті. Дороги ідуть у різних направленнях; одна широка і рівна, друга вузька і з вибоїнами. Так і групи людей, які ідуть ними, протилежні за характерами, за прожитим життям, за мовою. Ті, що йдуть по вузькому шляху, говорять про радість і щастя, що очікують їх в кінці дороги. Їхні обличчя інколи сумні, але все-таки сіяють внутрішньою святою радістю. Вони одягнені не так, як люди, що ідуть по широкій дорозі і ні мова їх, ні діла їх не схожі на слова і вчинки людей, які ідуть по гладкій дорозі. Тим, що ідуть по вузькому шляху був даний приклад. Ісус Христос вказав цей шлях, і Сам пройшов ним. Ті, що йдуть широкою дорогою, зайняті собою, своїм одягом і розвагами. Вони ведуть веселий розгульний спосіб життя, не думаючи про те, чим закінчиться їхня подорож, ні про невблаганну погибель, що очікує їх в кінці шляху. З кожним днем все ближче підходять вони до своєї погибелі, але все так же безумно мчать назустріч їй» (Свід. для церкви, т.1, с.128).

Ізраїльтяни знали про добрий шлях, бачили його, хотіли ним іти, але потрібно було ризикувати, можливо, навіть і життям у боротьбі з филистимлянами. Що робити?

Так є ж Їфтах! Йому втрачати нічого, він живе з гулящим збродом. Нехай він іде і воює за нас. А ми із свого не хочемо жертвувати. А коли він завоює для нас цю територію, ми принесемо жертви, десятину Богові віддамо з завойованого. Нехай воює Їфтах! Чужими руками легше жар загрібати.А якщо він загине, то так і буде. Амонітянам можна сказати, що ми його не посилали.

Приблизно так і сталося. Коли були побиті амонітяни, єфремляни прийшли до Їфтаха і звинуватили його у тому, що він не покликав їх на війну.

Суд.12:1   І були скликані Єфремові люди, і перейшли на північ та й сказали до Їфтаха: «Чому перейшов ти Йордан, щоб воювати з Аммоновими синами, а нас не покликав піти з собою? Ми спалимо вогнем твій дім із тобою».

Їфтах відповів:

Суд.12:2,3   Велику боротьбу мав я та народ мій з Аммоновими синами. І кликав я вас, та ви не спасли мене з його руки. І коли я побачив, що ви не спасете, то поклав я душу свою на  небезпеку, і перейшов Йордан до Аммонових синів, а Господь дав їх у мою руку. І чого ви прийшли до мене цього дня, щоб воювати зо мною?

Чого ви тепер прийшли? Де ви були тоді, коли потрібна була ваша жертва?

Така і наша дійсність. Часто ми готові віддати Богові те, що ми від нього отримали: трохи грошей – десятину, трохи часу, розуму, інтелекту, майна…, частинку від того, що Бог завоював для нас від диявола. Буває, декому і цю частинку важко віддати.

А Їфтах проявив новий рівень віри, якісну віру – віддати своє, те, що є в тебе, найкраще.

Суд.11:30,31   І обіцяв Їфтах обітницю Господеві й сказав: Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою руку, то станеться – виходячий, що вийде з дверей мого дому навпроти мене, коли я вертатимусь з миром від  Аммонових синів, то буде він для Тоспода, і я принесу його в цілопалення».

Їфтах отримав перемогу і, прийшовши до свого дому, з жахом побачив, що назустріч йому вийшла його дочка.

Суд.11:34    …а вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки.

Суд.11:35    І сталося, як він її побачив, то роздер одежу свою та й сказав: « Ах , дочко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасливлять мене. Бо я дав Господеві обіта, і не можу відмовитися від нього».

Ми сьогодні не будемо говорити про те, чи варто було виконувати обітницю, чи ні, і яким чином виконав іі Їфтах. Можливо, формулювання обітниці можна було змінити: «Те, що Ти вибереш, Господи, я дам Тобі» або «Візьми із мого, що хочеш». Врешті-решт ніхто не тягнув його за язик і не заставляв давати обітницю. Але давайте подивимось на те, як реагує Їфтах на те, що сталося: «Бо я дав Господеві обіта, і не можу відмовитися від нього».

Він готовий віддати, як Авраам віддав свого сина. Їфтах зробив, як написано у Псалмі 14:    «…присягає для себе хоча б і на зло, — і дотримує».

Коли ми даємо обітниці заповіту з  Господом, шлюбні обітниці, неписані обітниці дітям при народженні, на роботі, на служінні у церкві, — як ми виконуємо їх? Шукаємо, як обійти, як виправдати себе чи як виконати?

Їфтах міг би нікому не сказати про свою обітницю. Дочка не дізналася б про те, що обіцяв батько. Ми можемо лише уявити собі, які душевні муки переживав Їфтах. Хто міг його зрозуміти, допомогти? Можливо, з нього сміялися, глузували… знайшлася лише одна людина, яка підтримала в цю важку хвилину. Це його дочка.

Суд.11:36    А вона відказала йому: «Батьку мій, ти дав обітницю Господеві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст…»

Вона сказала це твердо, впевнено. Зроби це, ти дав обітницю.

Як добре, коли тебе підтримують, особливо у сім’ї. Якщо стоїть вибір – підкоритися Богові чи іти іншою дорогою, добре, коли хтось підійде, покладе руку на плече і скаже: «Брате, сестро, роби так, як добре перед Богом, я тебе підтримую. Я підтримую у твоїй боротьбі проти сатани. Не згріши. Я буду молитися за тебе.

Ісус Христос так заступається за нас. Він заявив перед усім небом : «Батьку, я піду на цю грішну землю. Я спасу їх. Я зроблю все для цих людей. Як зустріли Його люди? Як підтримали? Як прийняли Його жертву?

Ісус помер і за Їфтаха, і за його дочку, і за тих, що Його розпинали, і за кожного із нас. Приймімо цю жертву вірою і будемо жити. А прийнявши Його жертву, будьмо готові померти для себе, для гріха, для світу і народитися для життя у вічності з Ісусом у вічності.

Чого навчає нас ця історія?

  1. Нагадує, що є діти і люди, відкинуті сім’єю, є люди, відмежовані від церкви. Як вони себе почувають? Ви молитеся за них?
  2. Вчить прощати, забувати і служити Богові. Чи вміємо ми прощати?
  3. Показує наскільки важливо знати свою історію. Чи знаємо ми історію своєї церкви, історію великої боротьби?
  4. Подає приклад жертовності, відповідальності і вірності своєму слову, приклад посвяченості молодої дівчини (віддає не речі, час, розваги, віддає життя). Як і чим жертвуємо ми?

Бог не вимагає від нас сьогодні класти на жертівник наше життя, хоча був час, коли християни ішли на муки та смерть за Христа. Бог бажає, щоб ми жили для Нього, а життя для Бога – це життя із надлишком, життя із знаком якості.

Саме таке життя пропонує нам апостол Павло:

Рим.12:1    Тож благаю вас, браття (сестри, юнаки, дівчата, діти, батьки, матері, одинокі і сімейні, рядові члени церкви і служителі) через Боже милосердя – повіддавайте ваші тіла, к жертву святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтеся до віку цього( не одягайтеся, не їжте, не пийте, не говоріть, не ходіть не дивіться, не слухайте…), але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля  Божа – добро, приємність і досконалість.

Герой віри, 5.0 out of 5 based on 1 rating

Духовный-маяк группа ВКДорогие друзья! Если Вы хотите принять участие в распространении Благой Вести о скором пришествии нашего Господа. Просим рассказать о нашем сайте Вашим друзьям с помощью кнопок соцсетей. Благодарим Вас!

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Комментарии закрыты.

« »