Церква. Немов досвітня зоря…

Авг 24 • Смаль О.А. • 462 Просмотров • Комментариев к записи Церква. Немов досвітня зоря… нет

GD Star Rating
loading...

Церква. Немов досвітня зоря…

Хто це така, що вона виглядає немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце – ясна, як полки з прапорами – грізна Пісн.6:10Церква

Це Божа церква. Це особлива спільнота, яка знаходиться всередині суспільства. І ця особлива спільнота створена не для того, щоб жити благополучно, вона створена для того, щоб сказати дещо важливе людям, щоб робити щось для людей.

    Яку мету має церква?

  • Ø Прославити Бога
  • Ø З’єднатися з Ісусом Христом
  • Ø Розповісти людям добру новину про Другий Прихід Христа

Але церква знаходиться всередині суспільства, серед світу. То ж давайте поглянемо на світ, що оточує церкву. Який він? Хороший чи поганий?

Світ створений Богом. То чи можна говорити про те, що він поганий? Адже при творінні все оцінено було «добре», а дещо навіть «дуже добре.»   І Бог від початку має свій план щодо світу.

Але сьогодні світ – це те місце, де править сатана, який є тимчасовим володарем цього світу. І хоча тимчасовим, але він міцно тримає світ у своїх руках. Сатана настільки заволодів цим світом, що коли Бог прийшов до людей, вони не прийняли Його.

Ів.1:10    Воно (Світло – Ісус) в світі було, і світ через нього повстав, але світ не пізнав Його.

Світ не пізнав Сина Божого Ісуса Христа, бо він підкорився іншому володарю – сатані. Чи належимо і ми цьому володарю? Ні!  Чи належимо ми справжньому володарю – Ісусові? Наскільки?

До якого світу належать християни?

Ів. 8:23     Я не з світу цього.

Ів.16:17    Не з світу вони (християни), як і Я не від світу.

Як.4:4       Чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога?

Отже, ми не від світу і не дружимо з світом. Як же нам співпрацювати  з ним? Як проповідувати добру новину  про Ісуса Христа? Адже світ даний нам для того, щоб ми про нього піклувалися – про навколишнє середовище, про рослини, про тварин, про людей… Ми живемо у цьому світі і не можемо вирватися з нього. Але ж він узятий сатаною! Полонений! Хіба можна любити те, що належить сатані? Як жити у світі і любити те, що належить сатані? Які стосунки у християн з суспільством? Чи повинні ми бути українцями чи тільки християнами? Чи стосуються мене події, які відбуваються в державі, у світі?

Дані  питання хвилюють християн, і ми хочемо знати чітку недвозначну відповідь. Цей конфлікт християн із суспільством існує, відколи існує християнство.

Одні  беруть активну участь  у житті світу, інші тікають, ховаючись від нього, відокремлюючись настільки, що не бажають нічим бути пов’язаними із суспільством. Найкращим сховищем є церква. Адвентисти щосуботи тікають  свій ковчег, у церкву.

Церква

Чи любите ви свою церкву? Звичайно! Про нашу церкву можна сказати багато доброго, позитивного, гідного похвали. Але будьмо чесними, якби сьогодні Христос стояв за кафедрою, які думки і слова переважали у Його проповіді? Чи сказав би Він: « Церкво у Тернополі, ти все зробила, щоб приготувати  тернополян до Мого Приходу!»  А якими були б наші пісні, молитви, проповіді, наша зовнішність, якби Ісус був видимо присутній з нами?

А як би ви почували себе, коли б дізналися, що Бог будує Свій будинок поряд з вашим? Чи не поспішили б переїхати в інше місце? Чи раділи б ви, маючи Свого Творця своїм сусідом?

А якщо б Ісус попросився б пожити у вашому домі тиждень, місяць, рік? Іншими словами, чи хотіли б ви, щоб у тижні було 7 субот? Цілий тиждень особливої святості!!! Чи це було б надто відповідально, надто обмежуюче, надто скучно?

Стародавні ізраїльтяни були щасливими, коли Бог пообіцяв прийти і оселитися серед них. Вони спорудили Йому палатку поряд із своїми і дивилися на Його славу, яка спускалася з неба у хмарі. Вони пишалися таким славним сусідом. Ніхто у земній історії не мав сусідом Бога, який оселився серед рабів-втікачів і бажав жити з ними. Коли хмара піднімалася над палаткою, Ізраїль збирався і рушав вслід за нею. Коли ж хмара зупинялася, ізраїльтяни розбивали  свої палатки навкруг Господньої. Це була чудесна подорож з Богом! Однак проходив час, і люди почали помічати, що інколи хмара веде їх дорогою, якою вони не бажають іти і зупиняється в таких місцях, які їх не приваблюють. Вони починали нарікати, тоді хмара розступалася і палаючий вогонь нищив бунтівників.

Що було б, якби сьогодні Бог діяв такими методами? Хто з нас залишився б сидіти на своєму місці, якби Господь у славі  Своїй появився у дверях нашої церкви? Хто б витримав Божу присутність і залишився живий? Чи можемо вслід за Іваном Богословом щиро повторити: «Прийди, Господи Ісусе!» чи справді ми хочемо цього? Якщо так, то чому так рідко ходимо на побачення з Богом? Ісус приходить на початку святої доби в наш Дім Молитви і застає там у п’ятницю 12 учнів!?!  А де 100?

—        Може, і ви хочете піти? – запитав Ісус учнів.

—        Куди нам іти, Господи?

—        А куди пішли в суботній вечір інші 100?

Розпорошилися по домах своїх? І чим ми займаємося? Де наша сила? Чи наше віросповідання має значення для нас самих? Сьогодні ми терпимо поразку за поразкою. Особисті поразки, поразки церкви. Нездатність проповідувати Божу вістку, нездатність турбуватися про благополуччя і спасіння тих, хто за порогом нашої церкви. Коли ми байдуже ставимося до ролі релігії у нашому житті, то стаємо нещасними пригніченими людьми без миру, радості, надії в Христі. Ми все більше нагадуємо тих втрачених, що за дверима нашої церкви. І тоді ми нагадуємо монету, що загубилася у власному домі. Монету, яка впала під стілець чи закотилася під ліжко і нічого не жде, бо навіть не знає, що загубилася.

Наскільки краще бути вівцею, яка знає, що загубилася, але підняла очі до неба і взиває: « Я не знаю дороги, але я хочу додому. Спаси мене, Господи!»

Наскільки краще бути блудним сином, який, відірвавшись від свинячого корита, кається: « Я останній із останніх, я негідний, голий, голодний, сліпий,  нужденний і нещасний. Я хочу служити Тобі, батьку, останнім наймитом. Прийми мене!»

Сьогодні Бог дає великі можливості. Бог завжди дає християнам великі можливості, навіть у неможливо несприятливий і жорстокий час. Сьогодні весь світ потребує молитви. Україна потребує молитви. Наші співпрацівники, наші брати і сестри, наші діти потребують молитви. А ми?  Ми теж потребуємо молитви.

Хто буде молитися?

2 Хр. 7:14     … і впокоряться люди Мої… і помоляться, і повернуться зо злих доріг своїх, і Я вислухаю їх з небес і прощу їхній гріх та й вилікую їхній край.

Хто це «Мої люди»?   Ми!

Як і коли це відбудеться

Якщо ми піднімемося на молитовну боротьбу, якщо нами не оволодіє пристосуванство і байдужість, якщо ми переможемо свою жадібність, якщо будемо морально стійкими, якщо не будемо дріб’язковими, озлобленими, нерозумними, якщо станемо зрілими, якщо зрозуміємо, ЩО нам загрожує, якщо станемо на коліна, тоді Господь вилікує нас і наш край.

Е. Уайт: « Відродження може відбутися тільки у відповідь на молитву.»

Муж молитви Ренді Максвел запитує : «Чи не пора нам перестати грати в гру  під назвою «церква» і почати молитися, почати бути церквою.»

В історії країн є періоди занепаду і піднесення. В історії церкви був час, коли християни переживали великий молитовний дух, який піднімав релігійний рух, піднімався інтерес  до Біблії, до Бога.

Що чекає нас, коли ми включимося у цей молитовний рух, коли повіримо у Божі обітниці відносно молитви, коли станемо на коліна?

ü Ми побачимо фантастичні переваги викуплених дітей Божих. Багато хто з християн не має ні найменшої уяви про те, ЩО Спаситель зробив (вже зробив) для нас і яку роботу хоче зробити в нас. Ми нагадуємо орлів, що посідали в гнізда горобців. Якщо ми будемо молитися, то зможемо літати.

ü Ми зрозуміємо, ЧОМУ стали Християнами і відродимо справжнє учнівство Христа. Ми зрозуміємо зміст нашого життя на землі, усвідомимо, що саме ЧЕРЕЗ НАС Бог хоче встановити Своє Царство.

ü Коли ми станемо на коліна, Бог стане більшим, стане справді великим. Адже у нашій свідомості Він став маленьким. Ми Його прив’язали до своїх пріоритетів, традицій, культури настільки, що не даємо Йому можливості керувати нами. Ми в своїй уяві створили Бога подібного до нас: ненадійних, слабких, стурбованих. Але коли ми молимося у силі Духа Святого, Бог виростає до неймовірно великих розмірів. Він стає всім і у всьому, джерелом нашої радості, причиною і об’єктом поклоніння, Начальником і Виконавцем віри. Його слава тоді наповнює наше життя і життя нашої планети. З таким Богом можна зустрітися у молитві.

ü Коли ми повіримо у Божі обітниці, ми почуємо і приймемо Божий заклик до покаяння. А без покаяння не може бути остаточного зцілення. Поки ми не побачимо причину і джерело нашої хвороби, поки ми не повернемо зі своїх злих доріг, поки не перестанемо шукати хворобу у всіх зокрема і в церкві — зцілення неможливе. Тому ми повинні звертатися до Бога за допомогою, щоб побачити СВОЮ  вину, свої промахи. Покаяння – це дар, який зробить нас вільними.

ü Коли ми станемо на коліна, отримаємо любов, яка заповнить все наше життя, ми отримаємо Ісуса. Знати Його, любити Його, ходити з Ним, бути впевненим у Його присутності, у Його прощенні, чинити Його волю і бути готовим до співпраці – все це стане нашим життям, радістю, всім у всьому.

Господь залишив нам обітницю, що ми знайдемо його, і все це буде у нас, якщо будемо шукати Його всім серцем (Єр. 29:31).

Господь може дати нам значно більше від того, що ми просимо.

Чи хочемо ми цього?

Чи готові прийняти зміни у нашому житті, у нашій церкві?

Кожен із нас живе у своїй сім’ї.  Для одних сім’я – це турбота, підтримка, любов, співчуття, співпраця. Для інших – біль, недовіра, відчуженість, зрада, приниження. А для декого – байдужість.

Який мікроклімат у нашій сім’ї — церкві? Що отримуєте ви – любов, байдужість, відчуження? А що даруєте? Що віддаєте іншим? Що отримують від вас?

Ми можемо ходити в церкву із року в рік, із суботи в суботу і разом з тим блукати по пустелі, яку пробуємо прикрасити штучними декораціями із зовнішніх проявів. Ми можемо зовнішньо здаватися благополучними, але всередині засохлими і черствими.

Коли на шкірі появляється висипка, боротися потрібно не з зовнішніми гнійничками, а з причиною. Потрібно дати таке лікарство, щоб подолало інфекцію в організмі, а не висипку на поверхні шкіри.

Для багатьох релігія є формою зовнішнього лікування, яке пригнічує поверхневі явища, але не може знищити бактерії гріха, інфекцію.

Наслідки духовної засухи – це озлоблені серця, злі язики тих, хто претендує на викуплення, це громада, що заганяє в кут свого пастора і виступає проти будь-яких перемін, це нездорова ізоляція від оточуючого світу, який вони покликані спасати, це відсутність любові до істини і до людей. І все це паралізує нашу здатність до співчуття і робить нас сухими, як гори Гелвуйські без дощу і роси. Тільки Ісус здатний зцілити хворобу із такими симптомами.

Іс. 1:5,6    Хвора ваша голова, і все серце боляще… Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й гудзі та свіжі порази не вичавлені й не позав’язувані і оливою не порозм’якшувані.

Чи не час нам звільнитися від безсилого, в’ялого, номінативного християнства і переміститися в присутність Божу лицем до лиця, серцем до серця з Єговою-Рефека, Богом, який зціляє.

Якщо так, то настав час молитися. Ми можемо скільки завгодно говорити, дискутувати чи розвивати теорії, але ніщо не допоможе нам так у набутті справжнього благочестя, як це може зробити  молитва.

Звичайно, багато хто має звичку молитися мало не з пелюшок. Є і такі, що спочатку навчилися молитися, потім говорити. Але з часом молитва стає звичною процедурою серед інших корисних звичок: встав, потягнувся, вмився, одягнувся, помолився, зробив зарядку, поснідав. Або в іншому порядку. Тоді це малокорисна релігійна справа.

Нам потрібна молитва яка веде до відродження, молитва, що змінює наше життя, життя ближніх і церкви. Молитва, яка закликає до чесності перед самим собою, відкриває духовну потребу в Ісусі, а не є засобом виконання (здійснення) наших бажань.

Настав час молитися! Пора нам уже пробудитися від сну. «Бо тепер спасіння ближче до нас, ніж тоді, коли ми увірували» (Рим. 13:10).

Спасіння до нас сьогодні ближче, але ми можемо опинитися від нього дальше, можемо пройти мимо спасіння.

Наше спасіння передбачає умову. Якщо…

2 Хр.7:14    ЯКЩО впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуться зо злих доріг своїх, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній край.

Господь хоче вилікувати Свій край, свій народ, але не може. Чому? Непокірні і бунтівливі! Не хочуть приймати ліки! Не хочуть бути здоровими!?

Нужденний, мізерний, сліпий, вбогий народ не хоче лікуватися. Ісус виписав рецепт, Ісус пропонує ліки, Ісус приготував одяг. Ісус чекає!

« Коли хто почує Мій голос і двері відчинить…»

А хто може відчинити двері? (2 Хр.7:14)

Той, хто впокориться, і помолиться і буде шукати Ім’я Бога і повернеться зі своїх злих доріг. Хто йшов від Бога,тікав,але зупинився, розвернувся і пішов у зворотному напрямку – до Бога. А може, не тікав, може, просто спав на зібранні?

Двері в реанімаційну кімнату відчиняються ключем, яким є молитва.

Настав час молитися.

Настав час каятися, сповідатися перед Богом.

«Найбільша потреба цього світу в людях, яких не можна ні продати, ні купити, які до глибини душі чесні і справедливі, які не бояться назвати гріх своїм ім’ям ( і свій теж). Маємо потребу в людях, які стоятимуть за правду, навіть, якщо впали б небеса» Е.Уайт.

Ми всі знаходимося у стані війни, великої боротьби між добром і злом. Перемога відбудеться не колись. Сьогодні кожен день ми виграємо бій або програємо. І наша позиція має бути визначеною і чіткою.

Сьогодні світ живе у темряві, а церква спить у світлі. Бог має можливості і силу освітити землю, але що тоді буде з нами із церквою? Вона може загинути серед світла. Світ чекає церкву, яка б світила і будила.

Церква має тільки дві можливості: померти, опираючись перемінам, або померти для того, щоб жити.

Е.Уайт: «Церква – це агентство по спасінню людей, засноване Богом».

Поки церква рятує людей, вона є церквою. Коли займається собою, стає клубом.

Е.Уайт: « Всі, що одержали життя у Христі, покликані трудитися в ім’я спасіння своїх ближніх. Для цього створена церква». («Христос – надія світу».
Церква

Який стан у нашій церкві – живе, завмирає, помирає чи відроджується?

Хтось сказав: « Християнство – це релігія сильних людей.»

Інший висловлює свою думку по-своєму: «Християнство – це зовсім не релігія а справжнє творче життя». Бог Творець творить з нас сильних, незвичайних, дивних для світу людей. Ми співпрацюємо у цьому творчому процесі з нашим Богом, або не співпрацюємо. Бог сильний пересотворити нас, навіть якщо ми дуже погані. У нас сильний, великий, живий, всемогутній Бог. Він нам обіцяє підтримку і допомогу.

Іс.41:9,10    Ти раб Мій, Я вибрав Тебе й не відкинув тебе, не бійся, з тобою-бо Я,і не озирайся, бо Я – Бог твій. Зміцню Я тебе і тобі допоможу. І правицею правди Своєї тебе Я підтримаю.

Кожен адвентист із Його знаннями Слова Божого – велетень,  але, на жаль, велетень, який спить.

Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяяла. Здійми очі свої навколо й побач: усі вони зібрані, і до тебе ідуть.

Бог сьогодні кличе нас до співпраці, до справжнього творчого життя.

Пошукові запити користувачів: церква, христианские статьи, христианская статья, авторские статьи, истории, рассказы, християнські статті, авторські статті, історії, розповіді, духовный маяк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Церква. Немов досвітня зоря…, 5.0 out of 5 based on 1 rating

Духовный-маяк группа ВКДорогие друзья! Если Вы хотите принять участие в распространении Благой Вести о скором пришествии нашего Господа. Просим рассказать о нашем сайте Вашим друзьям с помощью кнопок соцсетей. Благодарим Вас!

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

« »